Книга «Чому Росія не Америка» вийшла в 2001 році і потрапила точно в яблучко громадських очікувань. 52 тижні у списку бестселерів. Її охоче розкуповували у кіосках Держдуми та Адміністрації президента, явні та таємні (друге частіше, і це теж прикмета пострадянської культури, де плагіат — норма) паршівські цитати раз у раз проскакують у виступах народних депутатів та інших начальників. Його визнано економічним гуру руху «Наші». Служить прапором патріотичної політекономії. Загалом, успіх повний та беззаперечний. А насправді людська трагедія. Непересічна особистість, здатна самостійно мислити і ясно формулювати, намагається знайти щадне, з погляду радянського патріотизму, пояснення провалу соціалістичної економіки та її систематичному відставанню. Чим наочніше і конкретніше він це робить, тим очевиднішими його міркування суперечать або догмі, або реальності. Чим лютіший він захищає сталінську модель суспільного життя та економіки, тим більше дірок у ній оголює. Бо сам — втілена радянська дірка. Що, звісно, не вина його, а біда. Загальна для мільйонів співгромадян. Духовна драма затяжного перехідного періоду. Про неї, відштовхуючись від чудових текстів А.П. Паршева, я спробую висловитися.