У кріслі, розвалячись, сиділа жінка. Довге волосся кольору червоного дерева розкидалося по плечах такого ж форменого кітеля, як і у Валленкура. Сяючий ореол моніторів, що оточував її, надавав її обличчю загадкового виразу, вихоплюючи його з напівтемряви диспетчерської і відкидаючи нові, незвичайні тіні. Жінці перерізали горло. Піджак і штани потемніли від крові, що густо забризкала. Краплі на обличчі нагадували сльози із застиглих, заскленілих очей. Шия являла собою криваве місиво: дивно, що її голова взагалі трималася на плечах. Шлунок замутило. Це було дуже знайоме почуття. У Сатурніанській Гегемонії немає вільного володіння вогнепальною зброєю (а тим більше кінетичною). У результаті, сімдесят відсотків вбивств відбувається із застосуванням холодної зброї. На рани, нанесені холодною зброєю, я надивився досить. То був не той випадок. Ніяким ножем чи тесаком не можна було завдати таких поранень: шия трупа виглядала так, ніби вбивця попрацювала ланцюговою пилкою. Або, як варіант, віброкліном…

Отже, перед нами — детектив. І при цьому цікавий детектив. Подача інформації та сюжету саме така, якою і має бути в хорошому детективному сюжеті. Світ та сеттинг. Детально, докладно, може зацікавити найвибагливішого читача, навіть людину, яка все-таки цуратиметься подібної фантастики. Окремої згадки стоїть ґендерна тема — тут все з…б…сь. (цікаво, з цього питання ні в кого з читачів пукан не підгорить?) Відсилання, пасхали, дріб'язок, прислів'я, висловлювання, будь-яка інша кирка. Тут їх багато й видно, що автор доклав у цьому плані багато сил та часу, щоб створити потрібну йому атмосферу.