«Ринордійськ... Стародавній і вічно новий, вічно галасуючий і блискучий і водночас зловісно мовчазний; місто феєрверків і чорних тіней, мінливе, оманливе, як вітражі Сокільського собору: не зрозумієш, в посмішку чи оскал склалися ці губи, мирний спокій відбивається в очах або прихована гіркота. Як великий звір, розлігся він на пагорбах: то тихо дрімає, то розплющує неспляче лукаве око, то закриває знову». Тут примхи божевільних диктаторів стикаються з містичними незрозумілими явищами ... Але насамперед це історії про живих і справжніх людей. Продовження «Ідола». Через вісімдесят років на цьому місці стоїть все те саме місто, хоч і люди тепер зовсім інші… Чи все ж таки, не зовсім?