«Думка написати цю розповідь народилася у мене зимового вечора в одному південному чорноморському порту. Ми з кількома матросами, сидячи на палубі сейнера, що коливається, розмовляли про те про це, про згорілий підшипник, мексиканську музику і корабельних собак. Сніг легкими пластівцями сідав на темну воду. Сигнальні вогники на щоглах уже починали свій довгий нічний танець, все нижче киваючи хвилям, що набігали з моря. І на багатьох кораблях і корабликах, що стояли в порту, на різні голоси заливисто гавкали суднові собаки, перегукуючись перед сном, як у селі. Ось тоді я і вирішив написати про одну з них.»

Ф. Кнорре