«Ніколь лежала в маленькій кімнатці, розташованій над прибудованим до будинку господарів гаражем. Вона поверталася в ліжку і не могла заснути. У кімнаті було холодно. Ніколь вдивлялася в темряву, а думки нестримно відносили її на той час, коли вона, тоді тринадцятирічна дівчинка, вперше побачила Пола. На різдвяні та літні канікули він завжди приїжджав до діда. Хоча його англійська була бездоганна, він дуже схожий на свого італійця-батька. Високий, напрочуд гарний, він привернув увагу Ніколь з першого погляду. Звичайно, будучи старшою за неї на вісім років, він навряд чи помічав тоді, чи існує вона взагалі на білому світі. Влітку, коли їй виповнилося чотирнадцять, Пол привіз із собою подружку. Вона так безглуздо хихотіла! З ревнивим задоволенням Ніколь спостерігала, як Пол здригається від цього підхихикання. Але наступного року сміху вже не було. Приїхала Сільвія Бозе, витончена як порцелянова статуетка, маленька італія…»