«Ось як складався його робочий день. Він вставав затемно, о п'ятій ранку, і вмивався теплою водою, якщо кип'ятильник діяв, а то й холодною. Він ретельно голився, розмовляючи з дружиною, що поралася на кухні, готуючи яєчню, або млинці, або що там у неї було задумано на сніданок. До шести він їхав на роботу і з появою сонця ставив свою машину на стоянку поряд з іншими машинами. У цей час ранку небо було помаранчевим, блакитним чи фіолетовим, часом багряним, часом жовтим чи прозорим, як вода на кам'янистому дні. Іноді він бачив своє дихання білою хмаринкою в ранковому повітрі, іноді не бачив. Але сонце продовжувало підніматися, і він стукав кулаком по зеленій кабінці сміттєвозу. Тоді водій, крикнувши з усмішкою «хелло!», підіймався з іншого боку на сидіння, і вони їхали вулицями великого міста туди, де чекала робота…»