Коля Кашкін та інші трохи дорослі герої цієї повісті довго живуть у лікарні. Ніхто з них не виписується звідти назавжди. Всі повертаються — рано чи пізно. Письменник Микола Назаркін ледве згадує діагнози, зовсім не описує хворобливих процедур, лікарняної туги та страхів: його цікавить життя. Заняття, прикмети, звички та фантазії безжурних пацієнтів дитячої лікарні колоністів Мандаринових островів.