— Ти посміла приховати дочку,— він буквально цідив ці слова,— і пізніше ти стверджувала, що вона мертва. Тільки тому ти була відпущена… — Що? Про що ви? — щока горіла, від образи та безсилля виступили сльози, але я вперто вийшла вперед, загороджуючи собою матір. Хай б'є мене, але не чіпає її! — Ти нічого не сказала їй, — геть-чисто ігноруючи мене, заявив він. — На тебе чекає страта.— Гей! - Не витримала я. — Годі вдавати, що мене тут немає! Хто ви? Що вам потрібно від нас? Якого біса ви вирішили, що маєте право карати мою матір?