Давним-давно жила-була дівчинка на ім'я Феллон, яку відвезли далеко від будинку незабаром після її народження. Будинок, у якому було більше, ніж дивні традиції та химерні забобони. Через двадцять чотири роки вона повернулася до Виючої Лощини, міста, про яке вона чула тільки в розповідях під час неспокійних ночей під мармуровим місяцем, посеред ночі, щоб подбати про свого останнього живого родича. Вони називали її фриком — моторошною істотою. Вони казали, що мені не можна наближатися до неї. Але все-таки я відчував це болісне тяжіння до Феллон Грімальді, якого не міг позбутися. Ностальгічне тяжіння, ніби ми вже давно знайомі. Колись давним-давно жив таємничий хлопчик на ім'я Джуліан, на душі якого лежало давнє, як віки, прокляття. Він був одним із чотирьох Язичників Лощини, дуже темних істот, які змушували жителів міста жити в страху. Прізвище Блеквелл було заплямоване темрявою і смертю. Вони називали його чудовиськом. Холодний та порожній. Вони казали, що я не маю наближатися до нього. Але все ж таки я відчувала це болюче тяжіння до Джуліана Блеквелл.