Ешу безперечно не пощастило. Мало того, що він живе в одній з найвіддаленіших фортець у сніговому морі, то ще батьки його зникли давним-давно, і тепер він переходить від одного опікуна до іншого, не затримуючись у жодній родині надовго. А після тієї історії з левіафанами – коли він спробував співати, щоб заспокоїти чудовиськ – його взагалі передають на піклування найдивнішого мешканця фортеці Огнія – похмурого йєті Тобу. Тому, коли в Огнію прибувають сани слідопитів, Еш недовго думаючи просить відважних мандрівників взяти його з собою. Адже його батьки теж колись були слідопитами – раптом він зуміє їх знайти? І до того ж як ще інакше дізнатися, що за дивна потяг співати чудовиськам його долає щоразу, коли він бачить левіафанів, окрім як не в подорожі в далекі дали?