ЛЮСІЯ завжди вважала себе інтровертом. У мене була маленька квартирка на Манхеттені та величезний стелаж з романами про кохання. Вечорами компанію мені складав Едгар, квітка в горщику. А парочки в метро дратували: на їхньому фоні я гостріше почувалася самотньою. Того дня я виявила на порозі будинку незнайомця. У його чорних як смоль очах відбивалася вічність. Він нагадував скульптуру епохи Відродження. З його білої спини росли два чорні крила. Серце підказувало: треба допомогти. Хоча хотілося тікати. Тікати геть від Кассіеля, живого уособлення моїх темних демонів. І тієї частки мене, яка була мені не знайома. Хто знає, можливо, він моє найстрашніше прокляття. Я командував цілими арміями. Тепер же моя зброя – людські бажання і пристрасті. Я справжнісіньке зло, виродок пекла. І мій час закінчується. Жага викуплення нестерпна. Можливо, вже надто пізно: у мене багато гріхів. Але яким би неймовірним це не здавалося, я прагну до кращого. Страшно віддавати свою вічну душу до рук простої дівчини. Але знаю, Люсі зможе мені допомогти. Вона зіткана зі світла і вкаже мені шлях до порятунку з бездонної пітьми.