Дві повісті Віктора Паскова, які склали цю книгу, — своєрідний діалог автора із самим собою. А два її герої — два хлопчики, розумні не за роками,— дві «моделі», сьогодні ще більш явні, ніж тридцять років тому. Дитина така, який світ і люди в ньому. Фарисейство і брехня, в яких проходить життя Олександра («Незрілі вбивства»), і відкритість і чесність, даровані Віктору («Балада про Георга Хеніга»). Через рік після опублікування першої повісті (1986), в якій були побачені лише цинізм і скандальність, а насправді — гіркота і тверезість, — Пасков сам собі (і своїм читачам!) відповів «Баладою…», з цим її майже наївним романтизмом , що також не виключив ні тверезості, ні реалістичності, але осіннім честю та благородством.