Французький письменник, філософ, публіцист Жюльєн Бенда (1867–1956) увійшов до історії європейської культури головним чином як автор книги «Зрада інтелектуалів» (1927). У поданні Ж. Бенда, громадська функція інтелектуала — зберігати вічні духовні цінності людства і служити людям моральним орієнтиром, показуючи їм зразок діяльності, не підпорядкованої практичним цілям. Але інтелектуали, стверджує автор, змінили своє призначення — не тому, що виявилися залученими до подій історії, а тому, що втратили найважливіший атрибут: неупередженість. Замість того щоб судити про все, що відбувається з позицій загальнолюдської справедливості, загальнолюдської істини, загальнолюдського розуму, вони прийняли реалізм маси, перейнялися «політичними пристрастями» і почали розпалювати їх у співгромадянах. Книга викликала жваві суперечки. Наскільки реальний створений автором образ справжнього інтелектуала? Коли інтелектуал стає «зрадником»: тоді, коли «зраджує» вічні цінності, чи тоді, коли «зраджує» свою соціальну групу, націю, країну? Чи завжди можна оцінювати конкретні дії, виходячи з абстрактних моральних принципів? Яким є міра участі інтелектуала в політичному житті суспільства?