Щоб годувати сім'ю, поет влаштувався завгоспом у їдальню. Тоді це було винятком. Тоді це було побутом. Всі продовжували жити, вдаючи, що нічого особливого не сталося. Тільки ми з В.Горбенком продовжували перекладати вірші Кім Цин Сона, зрідка друкуючи їх у журналах «Далекий схід» (Хабаровськ), «Байкал» (Улан-Уде), «Сибірські вогні» (Новосибірськ) – подалі від Сахаліну. Якось вірші Кім Цин Сона надрукував навіть софронівський «Вогник». А сам Кім Цин Сон продовжував працювати завгоспом. Іноді ми зустрічалися в його небагатому, але привітному будинку. «Господар прийшов!» Таємнича корейська кухня. Таємничі настоянки. І завжди вірші. Але читаючи свої сумні строфи, Кім Цин Сон тільки вдавав, що в нього є майбутнє. Він так і помер завгоспом їдальні.