Надя з тих рідкісних жінок, що приворожують не рисами обличчя та фігурою, а незбагненною чарівністю. Оточена шанувальниками вона чекає на свою велику любов. Її друг Ваня вирішується на визнання, не сподіваючись на взаємність, але не сказати головних слів він не може. Через півтора року Іван алегорично повторює слова кохання. Надя усміхається і мовчить. Вона зустрічає Ігоря, який поглинув її усю, а потім покинув. Вона хоче повернути минуле. Жінка любить приміряти, перемірює багато суконь та розуміє, що перше — найкраще. Повертається, а його вже взяли — у Івана з'явилися зобов'язання перед іншою. Надя легко і вільно пливла річкою життя, не турбуючись про майбутнє. Вона не розуміла, що впевненість їй давав Іван, який давно обережно постукав у її життя, а вона зустріла його поблажливою усмішкою. Він скромно потупцював на порозі і, не дочекавшись запрошення увійти, тихо вийшов. І тепер річка виносила її у відкритий океан, і поряд не було Івана — берега, якого завжди можна пристати.