Невже могла подумати Юлія, що, проживши двадцять років у шлюбі з коханою людиною, почує від нього жорстоке: «Я не люблю тебе більше. Я йду...» І все впаде в одну мить — щасливе життя, сімейний клопіт, усе те, чим воно жило. Здається, вихід один — маленький крок з відчиненого вікна у вічність. Але треба примушувати себе жити — заради дочки, онука, заради життя. Або хоча б заради того, щоб перевірити, наскільки справедливим є твердження, що у сорок років життя тільки починається…