Пролунав лише один постріл, і мені здалося, що я навіть чув звук, з яким куля увійшла до його тіла. Я кинувся ниць на бруківку і витягнув руку з пістолетом, цілячись у крайню колону. З-за рогу, з провулка, долинув частий тупіт - бігла не одна людина. Піднявшись на ноги, я розрізнив стогін Фенвіка, а слідом – гучний хрип. Спереду на його пальті було лише кілька червоних плям, але коли я провів рукою по спині, вона вся опинилася в крові – вихідний отвір куля добряче розвернула. Подекуди відкрилися віконниці, майнуло світло, а якийсь сміливець з місцевих жителів навіть висунувся назовні – у Франції так рідко роблять, почувши стрілянину на вулиці. Я закричав що було сил: - Поліцію! Телефон! Лікарі!