— Хто ви? — Заплетеним язиком, льодом від страху голосом більше схожим на писк. — Шшш горобців не тріпайся — подушечкою великого пальця габаритний чоловік із похмурим, суворим обличчям не слов'янської зовнішності запечатує мої розбиті губи. А його владний з акцентом голос змушує стигнути мою кров. — Запам'ятай, у цьому будинку жінки свій рот без дозволу не відкривають, інакше його користують за іншим призначенням. При цьому його смаглява рука міцно стискаючи моє підборіддя, вживаючи пальці, як ляльковод нитки крутить мою голову з боку на бік. — Але мені біль… — у цю секунду мене жбурляють на підлогу, хапають за волосся і ставлять на коліна. — Продовжуй, ти не домовила солодка! — розстібає ремінь своїх штанів, нахиляється ближче, відтягуючи мою голову назад і шепоче…