Свої віршовані фейлетони Дмитро Биков недарма назвав листами щастя. Є повне враження, що він сам відчуває незамутнене блаженство, римуючи НП із ВВП або вкладаючи в поетичний рядок мадагаскарські імена Ражуеліна та Равалуманан. А читач щасливий від відчуття миттєвості, майже експромту, з яким поет справляється граючи. Гра у поета йде небезпечна – не тому, що «кривавий режим» закує його в кайдани за зубоскальство. А тому, що від сатирика та гумориста читач починає чекати неодмінно смішного, неодмінно кумедного. Дмитро ж Биков – великий і серйозний письменник, якого поки що вистачає на все: і на романи, і на вірші, і на есе, і на газетні шпальти. І так, на листи щастя – їх знову набралося на цілу книгу. Найсерйозніший, між іншим, жанр.