Я той, хто не повинен існувати. Такі, як я, народжуються мертвими або в кращому разі вмирають у дитинстві. Ніхто з дітей порожнечі ніколи не дотягував до року. Я ж дотяг до тринадцяти. Довгі тринадцять років жалюгідного існування, при якому все, що міг, це важко пересуватися. Та й то не весь час. За кожну хвилину мого життя клану доводилося платити чималі гроші. А їх тут, на краю цивілізованих земель, ох як непросто заробляти. Можливо, я зміг би жити так і далі. Калекою, сильним думкою, але з тілом. Але одного разу вночі до садиби з'явилися непрохані гості, і все змінилося. Отоді мені й довелося навчитися виживати по-справжньому.