- Скільки? - прозвучало вбивчо спокійним голосом. - Два дні. Будь-які гроші, – піднімається на ноги мій начальник. – Ти мені потрібна, Загорська. Хочеш, для переконливості скажу: будь ласка? - посміхається, наче знущаючись. - Я не збираюся з вами спати! – випалюю, червона, як рак, а Сокільський мовчить. Щоправда, лише мить. А потім з його губ злітає хрипкий і щирий смішок. Що? Він ще й сміється з мене? - Якби мені потрібні були такі послуги, я б подзвонив одній зі своїх коханок, Настя, - дивиться на мене поблажливо, як на нетямущу дитину. - Тоді що? - Хто. Наречена.