Екклезіаст, також Екклезіаст, Екклесіаст, Екклезіаст (івр. קהלתu200e — «кохелет»; др.-грец. Εκκλησιαστής) — 33-я частина Танаха, 7-я книга Ктувим, назва бівет поміщається серед Соломонових книг. Ця книга, окрім давньоєврейського оригіналу, збереглася в багатьох стародавніх перекладах, що свідчать про її популярність. Назва книги — грецька калька з єврейського слова кохелет (від кохань — «збирати»), що означає проповідника у зборах; тому в грецькому перекладі з івриту і, відповідно, в християнському каноні переважної більшості конфесій книга називається Еклезіаст або Еклезіаст (др.-грец. ἐκκλησιαστής — «оратор у зборах»). християнському переказі цар Соломон. Хоча ім'я його буквально і не значиться в книзі, але особа, яка символічно приймає на себе ім'я Еклезіяста, називає себе сином Давидовим і заявляє, що він цар Єрусалимський, а в заголовку сирійського перекладу прямо стоїть: «Книга Когелета, тобто Соломона, сина Давидового , царя Єрусалимського». Це стародавнє переказ було похитнуто в XVII столітті Гроцієм, який висловив сумнів у її приналежності до Соломона. Слід, правда, зауважити, що ще в Талмуді були певні сумніви — хоча автором вважався Соломон, стверджувалося, що записана книга була пізніше. Завагалися думки і щодо часу написання книги, розходячись між собою не менш ніж на вісім століть. Так, Нахтігалль відносить її на час між Соломоном і Єремією (975—588 р. е.), Шмідт і Ян — до 699—588 р. до зв. е., Деліч - до 464-332 р. до н. е., Гітциг - до 204 р. до н. е., а Грец - до царювання Ірода Великого. Підставою для цього є зовнішні та внутрішні її ознаки, що не відповідають духу часу Соломона. Там зустрічаються іноземні - перські та арамейські - слова; зображуються лиха життя, яких не було за Соломона; вводяться абстрактно-філософські терміни, які не зустрічаються в інших біблійних книгах. За однією з версій, автор книги Екклесіаст — іудейський цар Озія, він же Азарія. думок автора. Ледве можна назвати у складі Старого Завіту книгу, яка надала б більший вплив на уми читачів протягом століть, що минули з її написання. Навіть далекі від віри мислителі зверталися до неї як одного з найглибших філософських трактатів. Збереглися заперечення єврейських богословів Талмуду проти включення Книги Еклезіаста до складу Біблії (Шаббат, 30 б). Про неї прямо говорилося, що вона містить єретичні погляди (Вайікра рабба, 28 а). вже було під сонцем і все це — суєта (безглуздо, безцільно). Він каже, що людина завжди панує над людиною, що завжди були продажні суди, насильство і безправ'я. Він каже, що «немає в людини переваги перед худобою», тому що «як ті вмирають, так вмирають і ці».[5] І звернувся я, і бачив, що не спритним дістається успішний біг, не хоробрим — перемога, не мудрим — хліб, і не в розумних — багатство, і не вправним — прихильність, але час і випадок для всіх їх. Бо людина не знає свого часу. Як риби трапляються в згубну мережу, і як птахи заплутуються в силах, так сини людські вловлюються в тяжкий час, коли воно несподівано знаходить на них». від самого процесу життя: «Тож іди, їж із веселістю хліб твій і пий у радості серце вино твоє, коли Бог благоволить до діл твоїх. Нехай будуть завжди одежі твої світлі, і нехай не збіднюється ялин на голові твоїй. Насолоджуйся життям з жінкою, яку любиш, у всі дні суєтного життя твого, і яке дав тобі Бог під сонцем на всі суєтні дні твої; тому що це доля твоя в житті і в трудах твоїх, якими ти працюєш під сонцем.»