«Пора повертатися. Дні народження перестали бути святами, вони більше схожі на віхи, якими позначено шлях на цвинтар. Здається, що неймовірний цинік, який назвав життя затяжним стрибком з материнського утроби в могилу, мав рацію. І марно смикати витяжне кільце, зумовлено, що одного разу парашут не розкриється. Даремно він відтягував плечі. Щоправда, більшість людей, що живуть на Землі, здогадуючись про його марність, все-таки не наважується позбутися цього парашута, званого вірою. Сайгак, якого женуть браконьєри калмицьким степом, резонно вважає, що його можуть виручити тільки міцні швидкі ноги, тому й біжить вперед. Спіймана риба битиметься про наждачний пісок мілини, доки не дістанеться води. А людина чіпляється за віру, а раптом? Раптом все не всерйоз і смерть лише бар'єр, який відокремлює невидиме завтра від докучливого вчора та втомленого сьогодні…»