Про книгу: Міністерство державної безпеки НДР мало у своєму розпорядженні спеціальний підрозділ, завданням якого було використовувати у разі потреби терористичні методи проти цільових об'єктів та важливих функціонерів ФРН. На секретних навчальних базах майже тридцять стрічок систематично тренувалися «чекістські оперативні групи» для «ведення спеціальних бойових дій». Створена спеціально цього агентурна мережу здійснювала розвідку «оперативної області» (оперативної зони) від Кіля до Кемптена, де у разі війни місцеві «патріотичні сили» мали розпочати діяти на підтримку східнонімецьких командос. Судячи з відповідних секретних наказів міністра держбезпеки Еріха Мільке, діапазон запланованих дій тягнувся від підривів об'єктів до захоплення заручників і від отруєння джерел питної води до цілеспрямованих вбивств. Дослідження показує, що ці плани включалися в глобальну концепцію просування радянських інтересів у протистоянні Заходу. Активність МДБ, що тривала до 1989 року, на «невидимому фронті» підтверджується численними, вперше опублікованими документами.

Про автора: Томас Ауербах, народився 1947 року в Лейпцигу, диякон, теолог, соціальний педагог. У 1965 році відкинув вербувальну пропозицію МДБ, який бажав зробити його агентом серед церковної молоді. У 1970-1976 роках був керівником міської молодіжної організації лютеранської церкви в Єні. Займався активною правозахисною діяльністю, був відкритим ворогом «режиму СЕПГ». 1976 року його було заарештовано органами МДБ і проти нього волі висланий із НДР у Західний Берлін. У 1978–1993 роках Ауербах працював молодіжним керівником, учителем релігії та референтом з політичної освіти дорослих у Загальнонімецькому інституті в Західному Берліні; з 1993 по 2009 роки співробітник відділу освіти та досліджень при Федеральному уповноваженому з вивчення архівів МДБ НДР (т.з. «Відомство Гаука»). Автор ряду книг і статей, у т. ч. написаних у співавторстві, присвячених різним аспектам діяльності служби державної безпеки колишньої НДР. з управління документацією служби державної безпеки колишньої Німецької Демократичної Республіки, яка також традиційно відома як «Відомство Гаука» — на прізвище його першого керівника Йоахіма Гаука, нинішнього Федерального президента Німеччини і, до речі, теж колишнього протестантського пастора), заснована на документах з цих архівів і присвячена практично невідомій російськомовному читачеві темі — спеціального призначення східнонімецької спецслужби, призначеного для ведення силової розвідки та здійснення диверсій біля ФРН. Нам набагато більше відомі інші аспекти діяльності знаменитої Штазі — насамперед показане у багатьох німецьких фільмах стеження за дисидентами та звичайними громадянами всередині країни, а також завдяки мемуарам Маркуса Вольфа — агентурна розвідка, яку східні німці вели в Західній. Німеччини. Тому книга Ауербаха певною мірою заповнює цю прогалину. "Певною мірою" - тому, що, по-перше, багато документів про діяльність підрозділу не збереглися, а по-друге, тому що автор, хоч і ґрунтується на документах, часом додає від себе в свою розповідь зайву ідеологізацію. Зрозуміло, що Ауербах як висланий із НДР правозахисник і священик-дисидент не може відчувати до Штазі та до «режиму СЕПГ» жодних симпатій. Однак він надто часто представляє спецназівців МДБ як якихось унікальних монстрів, які нібито готувалися до чогось такого жахливого, про що й поняття не мали відповідні структури сил спецпризначення збройних сил та секретних служб західних держав, а також не враховує як обставину, що все без винятку спецслужби та Збройні сили готують плани на всі випадки розвитку ситуації, у тому числі плани часом досить агресивні, так і загальний історичний контекст протистояння двох ворогуючих блоків у Німеччині. Адже не варто забувати, що у конфлікті завжди бере участь не лише одна сторона. Тим не менш, дана книга ретельно документована і повідомляє багато цікавої інформації, недаремно з 1999 по 2013 вийшло вже шість її видань. Книга представлена в сильно скороченому, т.з. «Дайджест-переклад». У ньому опущено документи, що становлять приблизно половину оригінального видання. Список цих документів для загального подання наводиться наприкінці перекладу. Опущено також виноски, що є вказівкою на джерела (всього в оригінальному виданні близько 400 виносок). Джерелами цими є документи з архівів Штазі, які вказані там під відповідними архівними номерами.