«Я пам'ятаю себе дуже рано, з півторарічного віку. Це, звичайно, здасться неймовірним кожному, але я нічого не перебільшую. Мати моя завжди дивувалася моєї пам'яті, коли я їй розповідала якийсь випадок, який вразив мене в дитинстві, і завжди зізнавалася у вірності моєї розповіді. Перший мій спогад – те, що я мало не випала з вікна, куди посадила мене одна з моїх тітоньок, щоб дивитися на ілюмінацію. Вікно було зачинене persienne, яка не відчинялася вже кілька років, її затримував зовні камінь. Тут раптом камінь цей звалився, і persienne розчинилася, - тільки-но тітонька встигла схопити мене, і я добре пам'ятаю свої сльози від переляку та жахіття тітки. Відбувалося це у місті Сен-Мієлі, де жили тоді мої батьки…»