Анна Чайковська пише про Будапешт як місто завмерлого часу. Тутешній календар міг би зупинитися 1896-го. У той рік країна відзначала Тисячоліття, справи йшли чудово, Будапешт був однією з двох столиць Австро-Угорщини, азартно змагався з імператорським Віднем і, незважаючи на якісь труднощі, розчарування та невдачі, мав підстави бачити майбутнє у світлих тонах. Книга про Будапешт вже тому – про часи «прекрасної епохи», про ті роки, коли ніщо не віщувало ні 1914, ні 1920 року, ні того, що за ними було. Місто дбайливо зберігає сліди того часу, не перетворюючись, проте, на застиглий пам'ятник неповернутому минулому. Сьогоднішній Будапешт дає безліч прикладів дотепного вирішення питань, що постають перед будь-яким великим містом. Він ні в чому і ніколи не прагне бути першим і «самим-самим», але часто знаходить спосіб зробити життя в людському мурашнику прийнятним і приємним. Недарма туристи найчастіше з усіх епітетів для цього міста обирають такі: «людське місто», «місто для життя».