Євангеліє від Іоанна – один із найзагадковіших і водночас неймовірно привабливих творів Нового Завіту. З одного боку, воно завершує собою корпус Євангелій, а з іншого, стоїть окремо від синоптичних Євангелій не тільки тому, що написано пізніше за них, а й тому, що багато в чому сильно від них відрізняється.

Усякого, хто відкриває це Євангеліє, вже прочитавши інші три, не може не вразити їхню несхожість. І ця несхожість зачіпає мову, стиль, хронологію тощо. Так, читаючи синоптиків, складається враження, що земне служіння Ісуса тривало не більше року, але у Івана Він принаймні тричі приходив до Єрусалиму на свято Великодня, і, отже, Його служіння тривало щонайменше три роки, якщо не більше. В інших Євангеліях Ісус закликає першими Петра та Андрія, причому робить це за Своєю ініціативою. Але тут за Ісусом пішли дві людини, які до цього були учнями Іоанна Хрестителя, і ім'я одного з них – Андрій, а ім'я іншого євангеліст не повідомляє. Немає тут не лише розповіді про обрання апостолів, але євангеліст не вживає навіть самого слова «апостол». Ті, хто слідує за Ним, називаються учнями. У синоптиків дуже важлива роль Петра: від імені всіх апостолів Петро урочисто оголошує Ісусу, що вони визнали в ньому Месію-Помазаника, приходу якого вже кілька століть чекав народ Божий. У Євангелії від Марка, як частково та інших Євангеліях, це найважливіший момент, якийсь поворотний пункт. Адже саме після нього Ісус повідомляє учням, що Він має померти і воскреснути і починає їх навчати окремо від народу, готуючи до тієї великої місії, яку вони будуть покликані виконати після Його піднесення до Небесного Батька. Але в 4-му Євангелії є щось дуже віддалено сповідання, що нагадує в Кесарії, яке ніяк не може бути кульмінаційним моментом (6.69). У першій половині Євангелія темі учнів частково присвячений перший розділ, а потім їх майже не видно і не чути. Проте більшу частину другої половини займає бесіда Ісуса з учнями під час останньої прощальної вечері, яка у синоптиків практично відсутня (глави 13-17).