У мене не залишилося надії. Наступного дня після своєї смерті я поглянула на навколишній світ, покинувши назавжди своє тіло. Моя пам'ять перетворилася на уламки, які я відчайдушно намагаюся зібрати заново. Моя мама – справжня співоча пташка, яка мріяла вирватися з тісної клітки. Очі мого батька завжди сповнені смутку, а кулаки стиснуті від люті. Світловолосий хлопець на ім'я Серпень – промінчик сонця, що складається з яскравих фарб та дурних усмішок. Саме він дарував мені радісні моменти, які висвітлювали мої похмурі дні. Я не пам'ятаю, чому зробила найжахливіший вчинок у своєму житті та залишила цих людей. Але я сповнена рішучості дізнатися правду.