«Сталінські соколи» розпочали Велику Вітчизняну війну на авіатехніці, що помітно поступалася німецькою, — з новітньою модифікацією «месеру» Bf 109F не могли битися на рівних ні «які», ні «миги», ні «лаггі», не кажучи вже про застарілі «ишаки» і «чайки». Лише влітку 1942 СРСР скоротив відставання, запустивши в серію винищувач ЛаГГ-5, трохи пізніше перейменований в Ла-5. Однак і німці не стояли на місці — вже восени на Східному фронті з'явилися перші Фокке-Вульфи-190 (фронтове прізвисько — фоккер або фока). Наші конструктори відповіли створенням форсованого Ла-5ФН та легендарного Ла-7 – найкращого радянського винищувача Другої Світової. Німці парирували розробкою «довгоносих» («Langnasen») надшвидкісних Fw 190 і Та 152H, але було вже запізно…

Порівнюючи однотипні винищувачі Семена Лавочкіна та Курта Танка, нова книга провідних істориків авіації відповідає на головні питання: хто здобув перемогу у цій гонці авіаозброєнь? Чому на початку війни серед «сталінських соколів» безперечно спостерігалася «месеробоязнь», а ось перед Fw 190 особливого страху не було? Чиї винищувачі, зрештою, виявилися кращими — радянські чи німецькі? «Лавочкіни» проти «фокерів» — хто кого?