Вода жива Моря-Океана, свята для всього людського роду, що здавна дарувала благо співіснувати всьому тому, що з нею стикалося, миттєво перетворилася на отруту гірко-солону, травячи і вбиваючи все, чого колись життя дарувало. І мешканці морських безодень, яким не було числа, що годували цілі народи — зітхнули, черевом до верху спливши і на поверхні протухнувши, суцільним килимом покрили море скорботи. І огрядні череди потоплених тварин, що безтурботно на луках прибережних жували і трупи птахів від малих до великих і людини розпухлі тіла, всі впереміш зі сміттям і брудом і цілими лісами видертих із землі дерев, неймовірною кашею перемішалися, стеливши поверхню дохлих вод. І берег опівночі на багато днів пішки, устелений був смердючим мертвиною. Підводні ліси загинули і в похмурих глибинах розкладаючись, вирували на поверхні смердючим, смертоносним газом. На багато десятків поколінь, на багато днів пішки до тих вод не було шляху. Смердючі вітри морські позбавляли життя кожного, хто міг наважитися йти вперед на полудень до берегів неодноразово проклятого моря. Про нього надовго забули ті, хто землі тутешні вважали колискою. Так відразу змінився світ, так закінчувалася одна епоха, почалася інша.