З висоти хмарочоса був чудовий огляд на місто. Сонце повільно хилилося до горизонту, відбиваючись у стеклах інших висоток. Фарби міста поступово тьмяніли вслід сонцю, що йде. Десь унизу летів птах. Антон, стоячи на даху цієї будівлі, чимось заздрив цій суті, яка майже не мала проблем. У двері позаду наполегливо стукали, чулися накази відчинити. Нарешті і вони замовкли. Антон схопився руками за голову, стільки спогадів накотили на нього разом… Він стояв на цьому місці зовсім недавно і був тоді щасливий. Поруч стояла Анжела, трохи позаду Микола та Олександр. Тоді вони безтурботно балакали про якусь нісенітницю, весело сміялися з усього поспіль, навіть не підозрюючи про те, що мало статися в наступні дні.