Капітан міліції Катерина Петровська швидко спускалася сходами. Іржаві перила, іржаві сходи... Тільки тепер вона зрозуміла, що зробила жахливу, непробачну помилку: не сказала полковнику Гущину, де вона і що збирається зробити. А що вона збирається зробити? Проникнути в закритий, зданий на охорону універмаг, повний товарів, вночі, негласно, вже після того, як убивця спійманий, викритий доказами і сам зізнався у скоєному. Але як тоді бути з тим закликом про допомогу? "Її ще можна врятувати!" Каті було дуже страшно. Одна, у величезній крамниці, де сталося стільки вбивств… Катя просувалася тихо та обережно. Вона має з'ясувати: яке зло таїться тут з тих пір, як воно залишилося безкарним та незадоволеним...