Цей дуб стояв тут до того, як на благодатні землі лягла тінь війни. І буде стояти, коли залишки людства згинуть у небуття, як Світове Древо на Алатир-камні, вічне відображення реальності, що лежить на його плечах. І Мечеславу, молодшому волхву дружини темного князя Святогора, іноді ставало болісно соромно перед дубом. За те, що вони, волхви, тягнуть із змученої природи останні жили, не для того, щоби створити — розподілити жалюгідні крихти сили. А значить — забрати у когось, хто слабший. Залишається тільки сподіватися, що, можливо, одного разу радісна весняна зелень знову розпуститься на стародавніх гілках, та інші люди чистіші, ніж вони…