- Ти не пам'ятаєш мене? - процідила я крізь зуби. - Ні. А винен? - хмикнув він, продовжуючи хижо роздивлятися мене. Ще одна ляпас прилетіла йому. Поки він ошелешено дивився на мене здивовано, я вирвалася і втекла. Дякувати Богу, яхта нікуди не пливла, а дрейфувала біля берега. Сіль сліз знову осіла на моїх губах. Я весь решту вечора проплакала, розмовляючи зі своїми майбутніми дітьми: Ваш батько навіть не пам'ятає вашу матір. Він ніколи не дізнається, що я народила. Ніколи не впізнає. До біса аліменти.