«З усіх форм оповідання розповідь від власної особи автора або від підставної особи, яка виправляє його посаду, надає перевагу письменникам здебільшого в перші епохи діяльності їх – в епохи свіжих вражень і сил. Незважаючи на відносну бідність цієї форми, вона представляє ту вигоду, що поле для картини і канва для думки з милості її завжди заготовлені наперед і позбавляють письменника праці шукати благонадійний привід до розповіді. З неї почав р. Тургенєв і на ній ще стоїть р. Л. Н. Т., два оповідачі, дуже різні за якостями своїм і за напрямом, але подібні до того, що в обох відчувається присутність думки в оповіданнях і обидва можуть подати випадок до міркувань про роль думки взагалі у витонченій словесності…»