У «Мілезії», модному будинку розпусти Афін, виявлено труп впливового політика Аніта — одного з головних обвинувачів філософа Сократа, чиї ідеї, як прийнято вважати, підривали самі основи держави. Підозрюваних дещо — скандальний комедіограф Арістофан, лікар Діодор, син покійного Антеміон та гетера Необула. У всіх — вагомі причини бажати смерті політика. Але хто б не вчинив це діяння, у програші виявиться господиня «Мілезії» Аспазія, а цього її друг софіст Продік допустити не може — і тому береться за розслідування, яке зіткне його з кривавим виворотом політичного життя Афін. Незвичайний історико-кримінальний трилер іспанського письменника Ігнасіо Гарсіа-Валіньо «Дві смерті Сократа» — вперше російською мовою. Це, мабуть, одна з найпоширеніших і найнебезпечніших помилок людства вперто живе у віках і приносить свої криваві плоди досі. Позначившись у кривих дзеркалах масових аберацій, уявлення це справді несло смерть — ні, навіть не «невинним жертвам» соціальних і політичних пошестей (їх вбивали, як правило, подібні до них, озброєні кийками чи автоматами), але самим носіям ідей. За ідеї йшли на хрест, на багаття, на шибеницю, у підземелля. Нікому не спадало на думку, що «для спокуси нації потрібне бажання спокушати» (Н.Караєв). Натовп не здатний критично дивитися на себе. Натовп не здатний визнати право окремої людини сумніватися та ставити незручні питання. Не говорячи вже про користь подібного заняття. Одним із перших класичних і зафіксованих в історії випадків смерті автора за свою ідею був і випадок Сократа: його звинуватили в «поклонінні новим божествам» та «збоченні молоді» та змусили випити отруту. Афінську демократію, у розумному устрої якої Сократ сильно сумнівався, ця смерть, як бачимо, не врятувала: вона й так дихала на ладан. По суті, грецький мудрець загинув право розмовляти з людьми. За довгу мову, отже, Сократа пам'ять людства канонізувала, і навіть ідеї його дійшли до нас — у переказі учнів. Але смерть не дає спокою і досі, і ось вам ще одна версія — іспанця Ігнасіо Гарсія-Валіньо. Досить спекулятивна — та й як інакше через двадцять шість століть, але дуже цікава. Адже й справді — коли були учні, невже не намагалися врятувати вчителя? Гарсія-Валинню скористався своїм правом ставити питання, за яке його герой колись випив цикуту. Максим Німцов, координатор проекту