Опритомніла я від панічних зойків нейромережі* і судомних хрипів. Моїх хрипів. Легкі горіли від нестачі кисню, в очах темно, ні рук не підняти, ні голови. Здається, я задихаюся - подумала я і машинально засадила біотикою. Марно, на всі боки. У відповідь пролунав підозрілий хрускіт, але повітря не з'явилося. Стоп! Я ж у скафандрі. Обмацую себе. Точно, у скафандрі. Чому немає повітря? Батарейки сіли? Неслухняні руки намацали в кишені запасні елементи, «треба встигнути замінити» - подумала я, намагаючись утримати свідомість, що відключається, але не встигла - частку секунди через почувши шипіння кришки, що відкривається. Повітря. Як же добре. Цілюще і холодне повітря. Гаряче холодне. Я закашлялася від дрібної крижаної суспензії, що потрапила в горло, піднятої біотикою і кришкою. Текст на 12.04.2017@book451