Звичайних російських хлопців доля кинула в пекло чеченської війни: виживай як знаєш. І випили вони цю гірку чашу до самого денця. А на денці – кров та бруд; пий, не захлинись. І ще зрозуміли солдати, що немає у цій війні жодного сенсу. Ні для них самих, ні для їхніх ворогів. І ті, й інші страшенно втомилися від безглуздя того, що відбувається. Адже ще зовсім недавно дружили, у гості один до одного їздили, а тепер горло перерізати норовлять. І здається бійцям, що цей жорстокий абсурд ніколи не скінчиться…