У своїй книзі, яка стала частиною канонічного списку літератури з постколоніальної теорії, Діпеш Чакрабарті заперечує можливість будь-якого канону. Він пропонує критику європоцентризму з позицій, які багатьом видадуться європоцентричними. Чакрабарті підкреслює, що розмова як про звільнення від панування капіталу, так і про боротьбу за расову та тендерну рівноправність можлива лише з позицій історицизму. Такий погляд на історію – спадщина Просвітництва, і від неї не можна відмовитися, не відкинувши саму ідею соціального прогресу. Європейський універсалізм, однак, сліпий до множинності історії, до того факту, що модерність мешкає по-різному в різних куточках світу, наприклад, у рідній для автора Бенгалії. Російського читача в тексті Чакрабарті, крім концептуальних відкриттів, чекають несподівані моменти впізнавання себе та своєї культури, яка так само, як батьківщина автора, сформована навколо драматичного протистояння між «прогресом» та «традицією».