Навіть не бачачи її обличчя, я знаю, що жінка, що стоїть біля берега, відчайдушно сумує. Її плечі зникли, можливо, від тяжкості жалю. Мене вбиває, що частково в цьому я винен, і тому мені складно дивитися на неї. Я притуляюсь до стовбура дерева і заплющую очі. Моє життя завжди буде починатися, і закінчуватися цією жінкою, і я не можу дивитися як розбивається її серце. Не можу стояти на місці, тому починаю ходити з боку на бік. Вона ще чекає на нього чи він уже пішов? Страх проходить за моїми венами. Найбільше хочу, щоб вона була щаслива. Якщо буде надто важко, мені доведеться знову піти. Я видихаю, засмучений всією ситуацією. Емерсон Харт – кохання всього мого життя. І на жаль, я не єдине її кохання. У цьому й полягає вся проблема.