Оля підняла очі і її начебто захилим холодною водою обкотило. "НЕ МОЖЕ БУТИ!!! ТІЛЬКИ НЕ ВІН!!!" Їхні погляди зустрілися, вона знову дивилася в знайомі очі кольору чорного оніксу і в них відбився весь спектр почуттів. Чорна крижана відчуженість плавно переросла на подив, а потім пофарбувала його онікси променями золота, перетворюючи їх на теплий горіховий колір, і вона точно знала, що це означає… «Він радий мене бачити, але чому? Навіщо? Як він міг? — вихором промайнули запитання в голові Ольги. «Мені просто необхідне свіже повітря, щоб заспокоїтись». Даніель все ще прибував у легкому шоці. Він приїхав до Росії тільки через Ольгу, але й не сподівався зустріти її відразу після прильоту. «Напевно, це все ж таки доля нам бути разом….»