Ця стаття яскраво демонструє раціоналістичний підхід Фрейда до мистецтва: він не схильний глибоко переживати художній твір, не знаючи, що викликає таке переживання. Про «Мойсея…» Фрейд писав: «До цієї роботи я ставлюся, як до коханої дитини. Протягом трьох відокремлених тижнів вересня 1913 р. я щодня стояв у церкві перед статуєю, вивчав її, вимірював, замальовував, поки не досяг того розуміння, яке наважився висловити в статті, втім, лише анонімно. Лише набагато пізніше я узаконив цього не має відношення до психоаналізу дитини». До Фрейда більшість критиків вважали, що поза Мойсея пояснюється його наміром схопитися і обрушитися на шанувальників золотого тільця. Фрейд стверджує, що Мойсей опанував свій гнів і знову сів, щоб не розбити скрижалі Завіту. Деякі біографи відзначають зв'язок між чином Мойсея та переживаннями Фрейда за долю психоаналітичного руху, якому загрожував розкол. Як і Мойсей, Фрейд схиляється до стриманості.