Повість Григорія Башкирова, у минулому офіцера міліції, написана в такому улюбленому, але нині рідкісному жанрі класичного детектива. Причому в кращих традиціях класичного «радянського» детектива. час, коли міліція була ще радянською, продукти продавали по талонах, а забійний відділ був єдиним на все місто. І кожне вбивство, на відміну від сьогоднішніх днів, сприймалося як резонансне. Але головне – слова «честь мундира» здебільшого не були чимось казковим. Саме до цієї більшості і належав Григорій, який працював у згаданому 2-му забійному відділі. Я не любитель писати характеристики, це якийсь формальний підхід. Тому скажу просто – Григорій – справжній, порядний мент, який прийшов до органів з однією метою – ловити усіляких виродків і допомагати людям. Я впевнений у цьому, бо мені доводилося бачити в його очах дитячу радість, коли черговий душогуб потрапляв за ґрати. Він із тих романтиків, хто цілодобово не йшов з роботи, хто грабував здоров'я у прокурених кабінетах та бойових відрядженнях. Але жодного разу не пошкодував, що прийшов на цю службу. І впевнений, що він досі пишається своїм минулим».