Колись давно я випадково почула про малий народ, який мешкає на берегах Чудського озера в землях званих Прим'ям. Цей край зветься по-естонськи Сетумаа, "земля сету". Сету — так називається народ, доля якого чомусь зачепила мене. Я ніколи не бачила їхньої в'яві, не чула їхніх пісень, не ходила по квіткових килимах, що встеляли дороги до храмів у свято Успіння Богородиці. Майже все, що я знаю про сету — це те, що найкращих співачок вони називали Матерями пісні, були глибоко побожні, але в простоті душевної складали оповіді, в яких святі жили пліч-о-пліч з богами і богатирями язичницького минулого. Сусіди прикро називали сету «напіввірками». Або естонцями. А вони були і залишаються сіткою. Однак їх стає все менше, і, на жаль, не виключено, що цей милий народ незабаром зникне з землі. Але поки що свята Сетумаа живі, і щороку народ сету обирає свого нового Короля, а отже, надія залишається… Видавалася разом із казкою "Ельфрін" у 2008 році