«Ми не можемо розповісти, хто ми такі і де ми живемо. Це дуже ризиковано, а нам треба бути надто обережними. Ми не довіряємо нікому, бо якщо нас виявлять… ну, ми просто не дамо їм нас виявити. Головне, що ти маєш знати: усі ми у великій небезпеці. Всі. Навіть ти». Цього разу я не мав ні рук, ні ніг… Ніщо з мого власного тіла не знаходило відгуку в цьому новому образі, тільки очі та хвіст. Мої ноги просто розчинилися. Руки скрючились і випарувалися. Я почув скрип усередині свого тіла: кістки розм'якшилися і злилися докупи, утворивши хребет змії. Тіло було страшним і дивним. Я став істотою без окремих частин. Я відчув, як свідомість змії проникла крізь мою власну. Воно було повільним, спокійним, неквапливим. Справжній мозок хижака. Мисливця. Холодного, обачного вбивці. У ньому не було страху. У ньому не було честі. У ньому не було друзів, про яких треба було турбуватися, не було сім'ї, де можна було розчаруватися, не було законів, які можна було порушити. Він не відчував самотності. Змія завжди самотня.