...Кирилом із великою насолодою знову прокрутив у пам'яті перипетії сюжету. Але найбільше йому запам'яталося, як їм володіло чудове почуття повного контролю за навколишньою реальністю. Варто було йому подумати, що за тим пагорбом з розсипом великих каменів-менгірів ближче до вершини обов'язково повинен ховатися супротивник, як негайно з-за укриття висувалися вороги: смердючі зомбі з довгими кігтями або скелети, що зловісно гриміли кістками, розмахували дворучними іржавими мечами. А вірна Вірта або пліч-о-пліч з ним бореться коротким списом, або прикриває його з дальньої дистанції з цибулею та арбалетом. Все було так, як він того бажав: йому були підвладні пластичний простір, мінливий час і нелінійний перебіг сюжетних подій. Але, як це не сумно, завжди доводиться повертатися у світ статичного простору та уречевленого часу. Все тут не так, як треба, і після занурення у рольову віртуальність Кирилу анітрохи не хотілося дочитувати надзвичайно непереконливий роман-фентезі. Сюжет заслабкий, а надмірно затягнуті описи нижче за всяку критику. Кирило вдумливо покопався у своїх книжкових засіках і зробив висновок: настав час бойової фантастики з упором на високотехнологічну зброю. Іду на ви з бластером та плазмоганом!