Оноре д'Юрфі (1567—1625) увійшов до історії літератури як автор одного з найпопулярніших творів своєї епохи, важливих для становлення жанру європейського роману XVII століття — Астреї. Окремі книги цього роману друкувалися з 1607 по 1627 рік: четверта частина була повністю завершена і за життя автора публікувалася лише частково, її, як і останню, п'яту частину твори закінчив і опублікував секретар письменника. Роман вбирає широкий спектр пасторальної та романічної традицій: якщо називати тільки найголовніші джерела, це античний роман Лонга і Геліодора, буколічна поезія Вергілія, «Аркадія» Саннадзаро, «Діана» Монтемайора, «Галатея» Сервантеса, трагікомедія Гваріні «Вірний . У свою чергу, сам роман д'Юрфе закладає основи літературної традиції Нового часу: на сюжет його створювалися різноманітні трагікомедії, йому наслідували романісти або ж він ставав об'єктом їх пародії, але більше того - героям роману наслідували в житті, він впливав на звичаї, "витончував чутливість, розвивав уяву" (Bertiere S., Vidal S. Anthologie de la litterature française. XVII siècle. P. 1993. P. 51). Величезна роль «Астреї» у становленні любовно-психологічної прози Нового часу сьогодні визнається як фахівцями з літератури XVII ст., і теоретиками жанру. Твір довгий час не перевидавали у Франції: між публікацією роману у 1731 р. та виданням початку ХХ ст. (1925-1928) розрив дуже значний. У ХХ столітті французькою «Астрею» видавали чотири рази: два рази — у уривках (1935, 1984), два — цілком, у Ліоні та Парижі у 1920-х рр. н. і, репринтно відтворюючи видання початку століття, у Женеві 1966 р.; але навіть у програму філологічного університетського навчання роман увійшов лише у 1980-ті роки. Значною мірою цьому сприяв інтерес до літератури бароко, який виразно зріс у літературній науці другої половини минулого століття, а також нові праці теоретиків літератури, які звернули увагу на новаторські риси поетики роману бароко взагалі та «Астреї», зокрема. Потребу ближчого знайомства з текстом пасторалі д'Юрфе гостро відчувають і вітчизняні філологи.