Годинникові стрілки неухильно рухаються вперед. Джессіка не відриваючись дивиться на них і шепоче: «Назад. Назад. Навіщо ви так швидко біжіть ... » Ось уже 22 години і 9 хвилин вона вмовляє годинник зупинитися. Їй здається, що саме вони винні у тому, що чоловіка та малюка-сина все ще немає вдома. Вона не хоче повірити у очевидне. Зараз вони за тисячу миль від дому, а за годину будуть ще далі. Це надто схоже на викрадення. На добре сплановане викрадення. І чому вона не зрозуміла цього раніше, коли чоловік так старанно укладав дитячі штучки ... Чи зможе Джесс повернути свою дитину? І де шукати людину, яку вона любила, і яка так легко розбила її щастя, вкрала сина, втекла, не сказавши навіть «вибач»…