У 1950 році виходить перший науково-фантастичний роман Дашкієва «Урочистість життя», роботу над яким він продовжував майже до кінця свого життя, у зв'язку з новими знаннями в медицині постійно переробляв і доповнював книгу. У горах Баварії причаїлося підземне місто — гітлерівське дослідницький центр, де проводиться підготовка щодо виготовлення бактеріологічної зброї. Гітлерівці експериментують на «живому» матеріалі – на полонених, загнаних у підземні каземати. Потім, у недалекому майбутньому, вчені та кліціністи намагаються розгадати причини найпідступнішої недуги XX століття — раку, і в результаті впритул наближаються до перемоги над злоякісною пухлиною. Виходячи із задуму автора, роман «Урочистість життя» мав стати першою частиною великого роману, але здійснити задумане йому не довелося.

Короткий зміст твору (відкривши спойлер, - нарікайте тільки на себе!)Роман Миколи Дашкієва «Урочистість життя» (Торжество життя, 1950) не тільки пропагує нові (на той момент) віяння в таких науках як мікробіологія та медицина, але й оголює людські стосунки як в інтимній області кохання та дружби, так і між колегами по роботі, начальниками та підлеглими, старшими та молодшими. Головний герой роману, 13-річний хлопчик, розвідник партизанського загону Степан Рогов, у 1943 році потрапляє до концтабору, а незабаром і до дуже секретного підземного містечка в Баварських горах, де фашисти проводять досліди зі створення біологічної зброї. Там, волею випадку і в результаті забаганки старої людини, вона стає помічником знаменитого на весь світ мікробіолога - професора Макс Браун. У цьому німецькому дослідному центрі протягом наступних років Степан знайомиться з основами мікробіології, медицини та інших наук, він навіть полюбив старого дивака Брауна, який все життя працював над вилікуванням страшних вірусних хвороб, а нині в результаті шантажу, який винаходив біологічну зброю, а коли йому дивом залишається залишитися в живих і дістатися своїх, Степан надовго потрапляє в госпіталь. Але найголовніше, що з собою він ніс ампулу з диво-вірусом, який був винайдений його вчителем, що збожеволів, і був ідеальним антивірусом – панацеєю від деяких смертельних хвороб. від усіх хвороб, до медичного інституту, а його бажання винайти еліксир життя разом з набутими знаннями трансформувався на більш реальну мету – знайти засіб від хвороби ХХ століття, від раку. У романі показано не лише змужніння Степана, його дружбу з однокурсниками та з викладачами, антогонізм з одним із них, егоїстичним доцентом Великопольським, а й стійке прагнення до досягнення своєї мрії. Минали роки навчання, міцніла його дружба зі своїми однокурсниками, з найкращим другом Колькою, і міцніла впевненість у власному успіху. Степан із молодого недосвідченого студента перетворювався на справжнього цілеспрямованого радянського вченого, його почали помічати в наукових колах країни, та й за кордоном його ім'я почало викликати певний інтерес. Так що шпигунські мотиви, властиві фантастиці 1930-1950-х років, також залишили свій, щоправда, не дуже помітний, слід у цій Книжці. Любов Степана до своєї односельчанки Каті, зрештою, виливається в трагедію. Дівчина захворіла на саркому, і врятувати її не вдалося. Але завдяки ще неперевіреному засобу одного молодого вченого, який працював над проблемами анабіозу, Катю вдалося приспати на довгі роки. Чудо-ліки Степану так і не вдалося створити, хоча він підійшов до цієї проблеми впритул. І продовження цього роману, що планувалося, мало продовжити епопею про боротьбу за торжество життя людини радянськими вченими, але Микола Дашкієв охолодів до цієї книги, і ця книга так і залишилася незакінченою, що дуже помітно після того, як закрито останню сторінку роману.

© Віталій Карацупа, 2009