Домініканці були братством філософів, тоді як францисканці — братством співаків. Домініко в дарі спілкування, а не насильства, звертав єретиків, а Франциск, чия справа ніби тонша, звертав звичайних людей. До XIII століття потрібний новий Домінік, щоб навернути язичників, ще потрібніший Франциск, щоб навернути християн. Обидві місії усвідомлено наклав на себе "трубадур Христа" Раймунд Луллій (або Рамон Льюль), намагаючись "прищепити" францисканство до домініканства, намагаючись у своїх містичних книгах волати до сердець християн, що занурилися в пороках, а в своїх схоластичних роботах - до розуму язичників . Поет, філософ і місіонер, один із найбільш оригінальних представників середньовічного світогляду з позитивного його боку, Раймунд Луллій не був «алхіміком», «іспанцем», «ченцем» і «священиком», його філософія — це «філософія прилученого», філософія зверненого в християнство, що прагне звертати. Дивне поєднання в ньому високих ідеальних устремлінь та практичного розрахунку, математичних викладок і містичних осяянь дозволяло йому за всієї фантасмагоричності місіонерських сподівань вельми прагматично будувати плани звернення до християнства найближчих сусідів — арабів і євреїв, а також татар. Кохання естественне, кохання екзальтоване - Рамон-божевільний блажив, плив проти течії, намагаючись досягти неможливого. Однак його негативний досвід з усією визначеністю доводить необхідність мудрого божевілля, «мимовільного мучеництва» у протиборстві зі світом, що «об'юродив». Як би там не було, Луллій має бути визнаний одним із найзначніших середньовічних мислителів Європи, які «прищепили» східну троянду — методологію та образність арабської та єврейської філософії, логіки та містики — до європейського дичини. Так трубадур Прекрасної Жінки став трубадуром Христа. – Частина I. Про призначення лицарства (77). - Частина ІІ. Про обов'язки лицаря (82). - Частина ІІІ. Про випробування, яким має бути підданий зброєносець, що хотів бути посвяченим у лицарі (99). - Частина IV. Про обряд посвяти зброєносця в лицарі (106). - Частина V. Про символіку лицарського озброєння (111). - Частина VI. Про звичаї і звичаї лицарів (118). – Частина VII. Про ті почесті, які належить віддавати лицареві (129). КНИГА ПРО ТВАРИН (переклад В. Є. Багно) (133). Про вибори царя (135). - 2. Про царську раду (139). - 3. Про зраду, яку Лис задумав проти царя (142). - 4. Про те, як Лис був обраний царським воротарем (146). - 5. Про посланців, яких Лев направив до царя людей (159). - 6. Про поєдинок між Леопардом та Гепардом (169). - 7. Про смерть Лиса (179). ПІСНЯ РАМОНА (переклад А. М. Косс) (185). Трубадур Христа (191). В. Є. Багно. Російське люліанство як феномен культури (250). Текстологічна довідка (266).